10 серпня 2008 року росіяни заявили про гучну перемогу над ВМС Грузії в «першому у ХХІ столітті, морському бою російського флоту».
Російський «журналіст» Аркадій Мамонтов навіть мультик зробив про цю знаменну подію. А газета ЗС РФ «Красная звєзда» опублікувала пафосну статтю: «…корабли форсированным ходом накручивали на винты мили…, полтонны летящей с умопомрачающей скоростью взрывчатки (це про ракети)», ну і в такому дусі.
У продуктах російської пропаганди цей епохальний бій виглядав приблизно таким чином: 10 серпня 2008 року загін бойових кораблів ЧФ РФ у складі 2 ВДК («Кунніков» і «Саратов»), МПК «Суздалєц», МРК «Міраж» увійшли у територіальне море Грузії (дослівно – Абхазії).
Була оголошена 50-км зона безпеки (маючи на увазі, що у цій зоні росіяни застосовуватимуть зброю на ураження). На дистанції 38 км виявили п’ять швидкохідних морських цілей, класифікували їх, як ракетні катери ВМС Грузії, які виходять в атаку для нанесення удару ракетами Exocet.
Після попереджувального залпу ВДК «Куніков» з РСЗВ А-215 «Град-М» та попереджувального пуску однієї ракети «Оса», застосували зброю на ураження – 2 ПКР «Малахіт» та більше десяти ЗКР «Оса». У результаті бою були потоплені озброєний сейнер «Гантиади» та гідрографічний катер DHK-82 типу «Ярославець». Російські кораблі пошкоджень не зазнали.
Така була версія пропагандистів Росії. Що ж, насправді, трапилося 10 серпня 2008 року у Чорному морі біля берегів Грузії?
Плутана і суперечлива інформація (брехня завжди непослідовна) під товстим шаром пропаганди, все ж таки, дозволяють зробити деякі висновки. Тим більше, що російські офіцери іноді ділилися інформацією з офіцерами ВМС України.
Отже.
У той день в територіальних водах Грузії поблизу Абхазії діяв загін бойових кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації під командуванням контр-адмірала Міняйла С.І. Росіяни, дійсно, виявили декілька цілей, які вони прийняли за групову. Але виявили не на 50 км, а кілометрів так за 30 (м’яко кажучи прозівали).
На ГКП кораблів і на ФКП флагмана почалася суматоха та плутанина (за традиціями ЧФ РФ, на кожному кораблі, було по начальнику для підтримки штанів командирів кораблів у бойових умовах). Крики начальників наклалися на загальний бардак «організації» ГКП.
У результаті в очах росіян тихохідні катерки (парадний хід не більше 10 вузлів) стали швидкісними, а, якщо швидкісними, то, звичайно, РАКЕТНИМИ (а хто ж, крім ракетних катерів, має велику швидкість?).
Російськими командирами був зроблений помилковий висновок, що на них виходять в атаку грузинські бойові катери, при чому російські кораблі знаходяться в зоні їх ураження. Звідти й причина паніки і подальших алогічних дій росіян по застосуванню зброї.
За 25-30 хвилин «бою» росіяни випустити «Гради», зенітно-керовані ракети та здійснити пуски двох протикорабельних ракет П-120 «Малахіт». Після такого «феєрверку» усі п’ять грузинських катерів повинні були затонути.
Але…
З початку росіяни неофіційно повідомляли, що в результаті «бою» потоплені ракетні катери «Діоскурія» та «Тбілісі».
Потім, коли ці катери в Поті знищив російський спецназ, почали говорити про потоплення в ході бою озброєного сейнера «Гантіаді» та гідрографічного катера DHK-82.
Проте озброєний сейнер «Гантіаді», який ржавів на причалі в Поті, так і залишився ржавіти на тому ж місці після «влучення» в нього «полтонны летящей с умопомрачающей скоростью взрывчатки»
Вже після війни стало відомо, що жоден грузинський катер не був потоплений у морі. Усі втрачені катери ВМС Грузії були знищені в порту Поті російськими наземними підрозділами.
А от протикорабельні ракети «Малахіт» все ж таки знайшли свою ціль. Нею виявився теплохід «Lotos-1» під прапором Молдови та з російським екіпажем.
У той день «Lotos-1» знаходився в 30 милях на північний захід від порту Поті в 25 милях від узбережжя Абхазії. Він перевозив 1 475 тонн пшениці з Єйська в Поті. Екіпаж теплоходу 11 чоловік. Були сприятливі погодні умови: світлий час доби, відомість – повна, інших суден поблизу не було.
З «Lotos-1» чули вибухи трохи попереду лівого траверзу. Разом з тим, ніяких повідомлень про 50-км зону вони не чули. І раптом щось вибухнуло у повітрі з лівого борту за 50-100 метрів від судна. На палубу посипалися уламки протикорабельної ракети.
На щастя ніхто з людей не постраждав, судно практично не отримало ушкоджень. Але відразу з ходового містка «Lotos-1» почали на міжнародному 16 каналі кричати по радіо, що знаходяться під обстрілом.
Перший відповів грузинський диспетчер з "Кулеві-трафік", аж потім на зв'язок вийшов ВДК «Куніков» і дав команду повернути на зворотний курс (135 градусів), а потім з ВДК знову скомандували змінити курс і лягти на 270 градусів (фактично знов у зворотний бік).
Такі суперечливі команди свідчать, що на флагманському кораблі загону росіян – ВДК «Кунікові» надводна обстановка фактично не велася, а рекомендації щодо зміни курсу на «Lotos-1» давалися без розрахунків, на «випукле військово-морське око».
Мабуть у такий саме спосіб вони і виявили ракетно-катерну ударну групу ВМС Грузії, а потім, застосовуючи той самий метод нанесли ураження «ударному угрупованню противника».
До речі, грузини тільки з Інтернету узнали, що в морі потопили їх бойові кораблі. Жоден з кораблів та катерів ВМС, або Берегової охорони Грузії не був знищений у морі. Потім підтвердилося, що всі кораблі, що були заявлені росіянами, як знищені в морі, знаходилися в порту Поті.
Кого саме знищили росіяни в том «бою» досі достеменно невідомо (крім пошкодження молдавського теплоходу), мабуть жертвами стали випадкові рибаки з тієї ж саме підконтрольній Росії Абхазії.
Цей випадок російсько-грузинської війни не єдиний в історії російського флоту.
Дещо подібне, але в меншому масштабі, трапилося 13 грудня 2015 року в Егейському морі, коли російський СКР «Смєтлівий» відкрив попереджувальний вогонь по турецькому риболовному судну.
А у 2016 році росіяни обстріляли корабель та літак ВМС України біля захоплених газових родовищ.
І ще раніше, у далекому 1904 році, трапився відомий «Гульський інцидент», коли на Даггер-банці в Північному морі російська друга Тихоокеанська ескадра «вступила в бій» з британськими риболовними суднами (російським морякам примарилися японські міноносці).
Унаслідок цього було потоплено одне та пошкоджено п’ять британських риболовних суден, загинуло 3 британських рибалки та багато було поранено. Понесли втрати і росіяни. Вони в метушні «бою» обстріляли свою майбутню легенду – крейсер «Аврора» та крейсер «Дмітрій Донской», крейсери були пошкоджені, загинув корабельний священик «Аврори». Британська преса того часу назвала російську ескадру «флотом божевільних» ("this fleet of lunatics").
Отже, історія повторюється. У ХХ столітті росіяни «відбивали» торпедні атаки японських міноносців, а в ХХІ – ракетні атаки грузинських катерів. Почерк однаковий, з рисами божевілля – втрата обстановки, паніка, хаотичне застосування всіх видів зброї у «білий світ», не розбираючи куди.
Висновок: російські моряки готові застосовувати зброю, навіть, коли обстановка не з’ясована, не зважаючи на небезпеку цивільному судноплавству, при чому, з причини своєї безграмотності та непрофесіоналізму, вони є небезпечними також і самі для себе.
Читати новини від Ukrainian Military Pages у Telegram
Використані джерела: navy.mil.gov.ua
